Аметистовая сережка (1 сезон)

Оксана разбирала хлам на чердаке старого дома в Боярке, когда наткнулась на деревянный сундук с выцветшей вышивкой. Внутри, под слоем пожелтевших газет 60-х, лежала пара сережек с треснувшими аметистами. "Це ж мамині?" — спитала вона у бабці Марії, которая чистила картоплю на кухні. Та замерла, провела пальцем по краю серветки з узором «петриківка»: «Ні… Це Люба носила. Моя сестра. Пішла за німцем весною 44-го, а потім…» Голос перервався, за вікном заскрипіли колеса велосипеда сусіда.

На вокзалі в Фастові Оксана втиснулася в переповнену електричку до Києва, притискуючи до грудей конверт з фотографією Люби у вишиванці. В архіві на Подолі їй відмовили: «Справ воєнного часу немає». Тоді з’явився Андрій — високий хлопець у потертій шкіряній куртці, який копався у ящиках з метриками. «Дивись, — він ткнув пальцем у запис про ремонт ювелірної майстерні на Пріорці. — Твій камінь має гравіювання. Можливо, там збереглися журнали замовлень». У приміщенні з пахнучим мастилом верстатом вони знайшли зошит з записом від 12.10.1943: «Для фрау Л. Шульце — сережки з каменем №17. Оплата: дві банки тушонки».